Сценарій до дня української писемності та мови
Тема: Ти наше диво калинове, прекрасна материнська мова
Мета: Ознайомити учнів з виникненням писемності; показати красу і багатство рідної мови, її різноманітні можливості, сприяти розширенню словникового запасу школярів, розвиткові творчих здібностей, бажанню берегти свою національну культуру.
Виховувати потребу зберігати, як святиню, все те, що пов’язує нас із рідною землею; любов до національних традицій, народної мудрості, до краси і гармонії рідного слова.
Розвивати почуття національної гідності.
Обладнання: виставки книжок про розвиток української писемності, дитячих малюнків, висловлювання про мову; стіл, прикрашений українським рушником.
Написи на дошці:
Вивчайте, любіть свою мову, як світлу Вітчизну любіть. (В.Сосюра).
Той, хто не знає рідної мови або цурається її, засуджує себе на злиденність душі. (В.Сухомлинський)
Найбільше і найдорожче добро в кожного народу — це його мова, ота жива схованка живого духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподівання, розум, досвід, почування.
(П.Мирний)
Українська мова в багатстві, витонченості й гнучкості не поступається ані жодній із сучасних літературних мов слов’янства.
(М.Драгоманов)
Хід заходу
Ведучий:
Із святом вас, шановні добродії, із святом, шанувальники рідного слова. Корені українського слова проросли з найдавніших діалектів праслов'янських племен, рясними пагонами розвинулися в часи Давньоруської держави. Древнє слово квітами-перлами розцвітало у найдавніших пам'ятках культури Київської Русі, у полемічних творах, у красному письменстві різних часів.
Ведучий:
Сьогодні наше свято - це свято української мови та писемності. З часу винайдення писемності фактично почався період документальної історії людства, тому стало можливим не тільки передавати мовну інформацію на відстані, але й закріпити її в часі.
Ведуча:
6 листопада 1997 року було підписано Указ Президента України, у якому говориться: "На підтримку ініціативи громадських організацій та з урахуванням важливості ролі української мови в консолідації суспільства постановляю: "Установити в Україні День української писемності та мови, який відзначати щорічно 9 листопада в день вшанування пам'яті преподобного Нестора Літописця".
Ведуча:
Православна церква щорічно вшановує пам’ять преподобного Нестора 9 листопада. У церквах цього дня відбуваються відправи. Шанує церква, шанує Нестора й увесь народ український, відзначаючи День української писемності та мови, як день, пов’язаний з пам’яттю про Нестора Літописця.
Учениця:
«Він прийшов до Києво-Печерської лаври сімнадцятилітнім юнаком і назавжди залишився тут, щоб згодом стати не тільки монахом-чорноризцем, а й батьком української історії. Тут він ще застав славетного Феодосія Печерського, не раз розмовляв із ним і потім залишив для нащадків образ цього мудрого й чесного чоловіка, який дбав про благо рідної землі і хотів щастя для кожної людини.
Усі історики сходяться на тому, що Нестор був надзвичайно освіченою людиною, добре знав і давньоруські, й іноземні літописи, які читав в оригіналі. Є версія, що «Читання про Бориса й Гліба» (так називається один з його творів про князів, проголошених святими) він написав грецькою мовою, оскільки «Читання...» найперше адресувалося читачам Візантії та інших країн християнського світу, де ця мова широко побутувала.
Нестора називають літописцем. Він справді вів літопис, але правильніше було б називати його письменником та істориком. Не просто першим професійним істориком Київської Русі, а батьком усієї нашої історії. Він дотримувався літописних форм і хронологічної послідовності викладу подій, але прагнення висловитися ширше й докладніше диктувало йому численні вставні оповіді в «Повісті минулих літ» (пригадаємо, наприклад, історію життя і смерті віщого Олега або розправи княгині Ольги над мешканцями міста Іскоростеня). Це вже виходило за рамки загальноприйнятих тоді сухувато-ділових літописних сказань. Так художньо яскраво в нашому краю раніше не писав ніхто.
Учениця:
У ближніх печерах Київської лаври майже дев’ятсот літ тому знайдено прах похованого тут Нестора. Після дослідження його черепа скульптори створили ймовірний портрет. Високе чоло, аскетичне обличчя ченця, довге волосся, замислений погляд. А ще раніше живописний портрет Нестора з уяви написав видатний історик Михайло Брайчевський.
Ведучий:
У цілості збереглася найцінніша пам'ятка давньоруської літератури «Слово о полку Ігоревім». А найперша писемна пам'ятка, написана в Києві 1056-1057 рр., - це «Остромирове Євангеліє». На «Пересопницькому Євангелії» присягали на вірність Україні наші президенти.
Учень :
«Слово до слова – зложиться мова», – говорить народна мудрість.
А як же виникла наша мова? Звідки почався її розвиток?
Ведучий: «Історія – свідок минулого, повчальний приклад для сучасності, застереження на майбутнє», – так сказав мудрий іспанець Сервантес, тож загляньмо, образно говорячи , в темряву віків. Тож маємо нагоду пригадати історію нашої писемності.
Ведуча: Кожна епоха приносить свої винаходи й відкриття. Найбільшим винаходом людства було письмо. Писемні знаки давали можливість зберігати й передавати істинні знання. Адже саме завдяки написаному слову люди збагнули світ і своє місце в ньому. Отже, виникнення письма має надзвичайно важливе значення в історії будь-якого народу. Проблема виникнення письма у східних слов'ян дуже складна і досі не розв'язана. Протягом багатьох років учених цікавлять такі питання: коли і як народилася слов'янська писемність, слов'янська абетка і чи мали наші предки до нього якісь інші писемні знаки?
Ведучий: Тривалий час побутувала думка, що наша писемність з'явилася лише після хрещення Русі, коли з Візантії та Болгарії прийшли на Русь богослужебні книги.
Проте у багатьох місцях, де колись селилися наші пращури, особливо у Північному Причорномор'ї, археологи не раз знаходили на кам'яних плитах, нагробках, амфорах таємничі, незрозумілі знаки. Але питання про існування писемності в ті давні часи залишається відкритим.
Учень 1: Український народ має понад тисячолітню писемність, і почала вона складатися ще задовго до прийняття християнства. Найдавнішим письмовим повідомленням про існування писемності у слов’ян і в українців-русів є «Сказання про письмена» болгарського чорноризця Храбра, який жив на зламі IX—X століть при дворі болгарського царя Симеона.
У цій книзі Храбр розповідав про два етапи розвитку слов'янського письма. Перший — коли слов'яни ще були язичниками, отож користувалися рисками й зарубками.
Другий етап — після прийняття християнства, коли вони почали писати римськими й грецькими письменами. Але було це письмо "без оустроєнія", тобто не пристосоване до слов'янської мови.
Учень 2: І так було до тих пір, поки великими просвітителями слов'ян —братами Кирилом і Мефодієм - не був створений алфавіт.
Костянтин Філософ (Кирило) і його брат Мефодій походили із Солуня (сучасні Салоніки). Їхня мати була грекинею, а батько — болгарином, тому брати з дитинства добре знали як грецьку, так і мову солунських слов'ян. Брати Кирило та Мефодій перекладали з грецької на слов’янську мову релігійні тексти. Костянтин Філософ (Кирило) розробив слов’янську абетку, внаслідок чого його було названо «творцем слов’янського письма».
Ведучий: Існує два різновиди старослов'янських писемних знаків: кирилиця (на честь першовчителя слов'ян) і глаголиця.
Кириличний алфавіт з XI століття широко застосовується в духовній і світській літературі східних слов'ян. Від давньоруського періоду його успадкували всі три східнослов'янські народи: український, російський, білоруський. Сучасні слов’янські алфавіти беруть початок з кирилиці—системи писемних знаків, створеної в IX ст. на основі грецького письма з додаванням кількох букв. В історії кириличного письма розрізняють такі періоди: устав, півустав, скоропис, в’язь. У середині XVI ст. у східних слов'ян виникає друкарство та друкований алфавіт, створеним і окремими змінами на основі півуставного письма. Перша датована книга під назвою "Апостол" була надрукована в Москві в 1564 році, в Україні у Львові - в 1574 році друкарем Іваном Федоровим. У 1708 р. за реформою, проведеною Петром І старий друкарський був замінений у світській літературі гражданським шрифтом. Внаслідок реформи було спрощено правопис і змінено склад алфавіту (деякі літери усунені, деякі замінені іншими). З XVIIІ ст. гражданський шрифт, пристосований до звукового складу української літературної мови, поширився в Україні. І нині кирилиця в основі нашого алфавіту. Слов’янським алфавітом, побудованим на основі кирилиці, користуються українці, росіяни, білоруси, болгари, серби, македонці.
Учень 1: А зараз звернімося до історії літописання і книжної справи. Започаткував книжну справу в Київській Русі князь Володимир Великий у X ст., заснував перші школи. Небувалий розквіт книжної справи стався за Ярослава Мудрого, який у 1037р., за свідченням літописця, написав книги та заснував першу державну бібліотеку.
Учень 2: Найдавнішим свідченням давності української літературної традиції є «Повість врем’яних літ» (XI—XII ст.)—пам´ятка літератури, історії, права, етнографії, педагогіки, філософії.
Започаткував цей найдавніший літопис у кінці 30-х років XI ст. Іларіон Київський, перший український митрополит. Преподобний Нестор зробив третю редакцію «Повісті врем’яних літ», над якою працював протягом 1094-1112 рр.
Ведуча: Ознаки української мови фіксуються в пам'ятках, починаючи з найдавніших джерел, датованих XI ст. Існує два погляди на зародження і розвиток української мови як окремої слов'янської:
- вона виникла після розпаду давньоруської мови у ХІVст.;
- безпосереднім джерелом української, як і інших слов'янських мов, вважається праслов'янська мова, розпад якої почався в VII ст.
Ведуча: Вперше українську народну мову було піднесено до рівня літературної наприкінці ХУШ століття з виходом у 1798 році першого видання "Енеїди" Івана Котляревського (див. фото 4) , який вважається зачинателем нової української літературної мови.
Так Котляревський у щасливий час
Вкраїнським словом розпочав співати,
І спів той виглядав на жарт не раз,
Та був у нім завдаток сил багатий.
І огник, ним засвічений, не згас,
А розгорівсь, щоб всіх нас огрівати.
Ведучий: Т.Г.Шевченко своїм величезним талантом розкрив невичерпні багатства народної мови, осягнув її, і як ніхто, розкрив чудову, чарівну музику українського слова:
Ну що б, здавалося, слова...
Слова та голос -
Більш нічого.
А серце б'ється - ожива,
Як їх почує!...
Ведуча: Поезія Лесі Українки чиста і міцна, мов криця. Ії слово і чарує, і захоплює, і кличе до боротьби «за добро, щастя й волю всіх».
Учень 3:
Я не на то, слова, ховала вас
І напоїла кров’ю свого серця,
Щоб ви лилися, як отрута млява,
І посідали душі. мов іржа.
Промінням ясним, хвилями
Буйними, прудкими іскриться,
Летючими зірками, палкими
Блискавицями-мечами
Хотіла б я вас виховать,
Слова!
Ведуча: Так, Лесине слово – дивовижне, бо написене геніальною донькою свого народу.
Ведуча: Тернистий шлях пройшла українська мова.
Інсценізація
(кожна з учасниць в українському вбранні начитує чергову дату, тримаючи в руках свічку, що згасає, і йде у глиб сцени).
1720 рік - російський цар Петро І заборонив друкувати книги українською мовою.
1769 рік видано розпорядження російської церкви про вилучення у населення України українських букварів та українських текстів із церковних книг
/775 рік - зруйновано Запорозьку Січ і закрито українські школи при полкових козацьких канцеляріях.
1862рік - закрито українські недільні школи, безкоштовно організовані видатними діячами української культури.
1863рік - указ міністра Валуєва про заборону видання книжок українською мовою.
1876 рік- указ царя Олександра ІІ про заборону друкування нот українських пісень.
1884 рік - закрито всі українські театри.
1908 рік- вся культурна і освітня діяльність в Україні визнана царським урядом Росії шкідливою, "могуще визвать последствия, угрожающие спокойствию и безопасности Российской империи".
1914 рік - російський цар Микола II ліквідує українську пресу.
1983 рік—видано постанову про посилене вивчення російської мови у школах
1989 рік—видано постанову, яка закріплювала в Україні російську мову як офіційну, загальнодержавну, чим українську мову було відсунуто на третій план.
Ведуча: У найкритичніші, найважчі моменти української історії з’являлися особистості, які рятували націю від остаточного знищення, виводили українську культуру на нові обшири, давали їй надійні крила для злету. З появою віршів Т.Шевченка українська літературна мова стала на шлях розвитку, український народ заговорив вустами свого пророка. Т.Г.Шевченко відшліфував мову, дорогоцінний діамант рідного народу. Тому В.Самійленко присвятив Т.Шевченку вірш «Мова».
Читає учень поезію В.Самійленка «Мова».
Учень 1: Українська мова функціонує як національна мова українського народу. За даними перепису 1989 року у складі її населення, яке становило 51,4 млн. чоловік, налічувалося 37,4 млн. українців. Рідною мовою українську вважали 32,8 млн. із них. Поза межами України українська мова в усній формі поширена в Росії, Молдавії, Білорусії, Казахстані, Польщі, Чехії, Словаччині, Румунії, Сербії, Хорватії, Угорщині, США, Канаді, її можна почути навіть у країнах Латинської Америки, Австралії.
Учень 2: 28 червня 1996 року Верховна Рада нашої незалежної держави прийняла Конституцію України — наш Основний Закон. Стаття 10 Конституції проголошує: «Державною мовою України є українська мова».
Учениця:
В землі віки лежала мова
І врешті вибилась на світ.
О мово! Ніжна, колискова!
Прийми мій радісний привіт!
Навік пройшла пора безславна,
Цвіти і сяй, моя державна!
Учень:
Мово рідна, слово рідне!
Хто нас забуває.
Той у грудях не серденько,
А лиш камінь має.
Як ту мову тож забути
Котрою учила
Нас всіх ненька говорити,
Ненька наша мила?
От тому плекайте, діти,
Рідненькую мову
І учіться говорити
Своїм рідним словом!
Мово рідна, слово рідне, -
Хто вас забуває,
Той у грудях не серденько,
Але камінь має!
(С.Воробкевич)
Учень: Володіння мовою - це показник культури людини. Недаремно кажуть: «Заговори, щоб я тебе побачив». На жаль, сьогодні небагато людей володіють рідною мовою досконало. Звучить навкруги потворний суржик, небезпечний і шкідливий.
Ведучий: Говорити треба правильно, бо перед кожним із нас стоїть відповідальне завдання - зберегти надбання наших предків, усе зробити для збагачення духовного потенціалу нації, щоб відродилась і розквітла Україна, щоб усміхнулася доля нашого народу.
Третій учень:
О слово рідне! України слава,
Богдана мудрість і Тараса заповіт.
І гул століть, і сьогодення гомін
В тобі злились, як духу моноліт.
Четвертий учень:
О слово рідне! Мудре і прадавнє,
Ти виросло з могутньої землі!
Тебе валуєви жорстоко розпинали,
А ти возносилось і не корилось - ні!
П’ятий учень:
О слово рідне! Подарунок мами!
І пісня ніжна, і розрада нам!
Я всім на світі поділюся з вами,
Та слова рідного нікому не віддам.
М.Лещенко.
Ведучий. А яка багата лексика нашої української мови, який невичерпний її словниковий запас!Зверніть увагу на багатющі можливості нашої мови. Ми будемо читати текст, кожне слово якого починається з літери "Б". "Біля білої берези блукав білий бородань. Борода, брови були білі. Брав бородань бандуру, бурмотів, бубнів. Бандура болісно бриніла".
Ведучий: "Багато бачив бандурист бід батьків, братів босих, багато брехні, безчестя, безкультур'я, братовбивства... Боротися! Безстрашно, безперервно боротися. Благати благословення Божого".
Ведуча: Боже! Бачиш - боса Батьківщина! Бо брат бив брата, батько - батька. Боже! Біль безжалісний! Боже, буде багата будуччина Батьківщини? Буде!".
Учитель:
Тож хай і надалі мужає наша прекрасна мова
Серед прекрасних братніх мов,
Живе народу вільне слово,
Цвіте над нами веселково,
Як мир, як щастя, як любов.
(Звучить запис пісні «Мова колискова»
Перший учень:
Я так люблю, я так люблю тебе,
Моя співуча українська мово!
В тобі шумить Полісся голубе,
І дужі хвилі гомонять Дніпрові
Другий учень:
В тобі живе Карпатська височінь,
Що манить у незвідане майбутнє,
І степова безкрая широчінь,
І Кобзарева дума незабутня!
Третій учень:
Ти, рідна мово, чиста, як роса,
Цілюща й невичерпна, як криниця.
Святиня наша, гордість і краса,
Ти - розуму народного скарбниця!
Четвертий учень:
Як легко йти з тобою по землі
І підставлять вітрам лице відкрите!
Для мене ти - як і насущий хліб,
Без тебе я не зміг би в світі жити.
Ведучий: Отже, ми пригадали історію виникнення писемності, та, прослухавши виступи товаришів, укотре відчули красу нашої рідної мови.
Лунає пісня «Господи, помилуй нас»(музика і слова Тараса Петриненка).
Ведуча 1: Ось і підходить до кінця наше свято української писемності та української мови. Ми живемо на чудовій, багатій, мальовничій землі - на нашій славній Україні. Тут жили наші прадіди, діди, тут живуть наші батьки, тут корінець роду українського, що сягає сивої давнини. І негоже, просто соромно бути поганими нащадками у таких великих і славних батьків.
Ведуча 2: Людині визначено Богом місце народження, країна, небо ; вона не може нічого того поміняти, як не може поміняти саму себе. А якщо щось із того призначеного їй, поміняє, то не на краще, бо чуже ніколи не буває кращим. І куди б ти не пішов - твоя Батьківщина, земля твоя, твоя мова, твій народ завжди будуть із тобою.